У липні 1941 року…

Щороку 9 травня, в роковини Великої Перемоги над нацизмом, у Житомирі відбуваються заходи по вшануванню полеглих у Другій світовій війні. Ветерани, члени їх сімей та інші мешканці міста відвідують пам’ятні місця, покладають квіти, схиляють голови над могилами  і згадують тих, хто не повернувся з фронтів, помер від ран, хвороб чи інших причин упродовж 1941 – 1945 рр. Одне із таких місць розташоване на розі вулиць Вітрука і Селецької на південно-східній околиці м. Житомира, в місцевості Другої Смолянки. Відоме як Смолянське військове кладовище № 2. На його території розташовано чимало поховань і надмогильних пам’ятників, які розповідають нам про різноманітні сторінки з історії тих жахливих і трагічних часів, які випали на долю України і Житомира зокрема. Цю статтю присвячую світлій пам’яті істинному патріоту, краєзнавцю та голові ВПО “Пошук” Павлу Павловичу Шмуневському, який більшу частину свого життя присвятив пошуку і поверненню із небуття загиблих воїнів та завдяки якому було розкрито таємницю непримітного земляного пагорбу на городі по провулку Завокзальному, 3 в м. Житомирі    

Відвідавши Смолянське військове кладовище, у його центральній частині, ліворуч від пам’ятного знаку воїну-визволителю, неподалік одиночних можемо побачити невеличку братську могилу у вигляді квітника. У її верхній частині встановлено прямокутну гранітну плиту, на лицевій поверхні якої вкарбовані прізвища 11 загиблих воїнів. Зазначені також їх звання та дати народження. А от хто вони ? Коли, де і при яких обставинах загинули? Коли були поховані на території кладовища? Меморіальна плита, на жаль відповіді не дає. Після тривалих пошуків, вивчення спеціальної літератури і архівних джерел та завдяки спогадам окремих мешканців і краєзнавців міста, серед яких ключову роль відіграв П.П. Шмуневський, вдалося відкрити завісу над подіями, що сталися на околиці міста 79 років тому. Ось як все було.

Порушивши пакт про ненапад Німеччина 22 червня 1941 р. розпочала війну проти радянського союзу. О 315 годині ранку, після артилерійської і авіаційної підготовки, гітлерівські війська перейшли кордони і фронтом завширшки понад 3 тис. кілометрів розгорнули наступ в трьох напрямках. Одночасно з вторгненням сухопутних військ сотні ворожих літаків почали бомбардувати аеродроми, вузли і лінії зв’язку, залізничні станції, військові містечка та інші об’єкти. Як повідомляла хроніка тих часів, масовані повітряні нальоти тоді зазнали багато радянських міст, в числі яких був і Житомир.

8 липня – літній, спекотний день. На залізничній станції “Житомир” готувалися до відправлення потяг з паливом і вагони з особовим складом 16-го окремого відновлювального залізничного батальйону 25-ї окремої залізничної бригади, який стояв на одній з колій неподалік. Кожний займався своєю справою, і з нетерпінням чекав на відправлення. Але зненацька на станцію налетіла ворожа авіація, почала обстрілювати і бомбардувати. Одна з авіаційних бомб потрапила в потяг з паливом, внаслідок вибуху під удар потрапили й вагони з  особовим складом, накриті бризками пального, виникла велика пожежа. Обстріли, вибухи, осколки та горюча суміш швидко зробили свою брудну справу. В одну мить пішли з життя багато військовослужбовців, так і не відправившись на фронт боронити батьківщину від ненависницького ворога.

Про те що сталося того дня на станції Житомир довгий час ніхто не знав, свідків тих подій під страхом розстрілу змусили мовчати, а місце поховання радянських воїнів тримали у суворій таємниці. Пройшов час, хтось загинув, а хтось назавжди покинув насиджені місця. Так і залишилась би таємниця навіки нерозкрита, якби не склалися певні обставини. Справа втім, що через 53 роки після згаданих подій до власного помешкання в м. Житомирі повернувся один із свідків тих трагічних подій – С.І. Зависляк. Взимку 1993 року він звернувся до голови військово-патріотичного об’єднання “Пошук” Павла Павловича Шмуневського і повідомив, що у нього на садибі, розташованому по провулку Завокзальному, 3, на городі досі лежать останки радянських бійців, які загинули на станції Житомир у 1941 році. Він вважав, що поки він був відсутній, то цю могилу військові вже давно відшукали, а воїнів у відповідному місці належним чином перепоховали. Повернувшись додому він зрозумів, що цього не сталося, а про могилу забули. Під час спілкування з П.П. Шмуневським він згадував, як після авіанальоту до них на подвір’я прийшов політрук і просив досить швидко відвести місце для поховання решток загиблих. Цілий день тіла воїнів переносили у велику яму, а по завершенню робіт її закопали, розрівняли і замаскували під город. Там вони у небутті пролежали півстоліття. У березні 1994 р. група “Пошук” на чолі з П.П. Шмуневським розпочала дослідження ділянки. До речі, у цих роботах брав участь наш колега В.Л. Денисюк, якого ми можемо побачити на світлинах. Паралельно відбувалися розшуки в архівах. В результаті проведених робіт було виявлено тіла понад 100 і встановлені прізвища  11 загиблих воїнів. Трохи згодом, на передодні святкування роковин Великої Перемоги, їх було урочисто перепоховано в одній братській могилі на Смолянському військовому кладовищі.

У 2015 р на сайті “obd-memorial.ru”  мені вдалося відшукати повний текст (на 10 аркушах) донесення командира 25-ї окремої залізничної бригади начальнику управління по укомплектуванню Генерального штабу Червоної Армії від 14 серпня 1941 р. № 0119, до якого було прикладено детальний іменний список безповоротних втрат в частинах бригади Південно-Західного фронту за період з 22 червня по 12 серпня 1941 року включно.

 
В ньому знаходимо усіх тих, хто загинув внаслідок бомбардування та обстрілу ворожою авіацією на станції “Житомир” 8 липня 1941 р. Згідно списку їх було 111, усі уродженці Рівненської області, щойно призваних на дійсну військову службу. Згадаємо їх поіменно.
  1. Абромян Арташ Багратіонович.
  2. Андреєв Миколай Михайлович.
  3. Барсук Денис Іванович.
  4. Белотел Володимир Васильйович.
  5. Богдан Миколай Григорович.
  6. Боковець Степан Федорович.
  7. Борисов Антон Прокопович.
  8. Боронець Роман Іванович.
  9. Буба Іван Лукашевич.
  10. Бугай Трофим Нестерович.
  11. Будкевич Григорій Матвійович.
  12. Бульба Липа Срулевич.
  13. Васкевич Іван Павлович.
  14. Вейцман Мойша Шмулевич.
  15. Верес Тимофій Сергійович.
  16. Верзун Дем’ян Дмитрович.
  17. Візнер Іван Петрович.
  18. Войтович Іван Селимонович.
  19. Гаврилюк Аким Микитович.
  20. Гаврильчук Трофим Тимофійович.
  21. Гампель (Кампель) Уаль Срулевич.
  22. Гашек Василій Миронович.
  23. Герасименко Іван Степанович.
  24. Горбачевський Григорій Іванович.
  25. Горбачевський Максим Якович.
  26. Горюнов Іван Уколович.
  27. Грищук Антон Ульянович.
  28. Дворецький Яків Терентійович.
  29. Дгижабашвіле Миколай Андрійович.
  30. Дем’янець Степан Аверкович.
  31. Деркач Олександр Федорович.
  32. Деркач Павло Лазаревич.
  33. Дикер (Динер) Аврам Рувимович.
  34. Драко Василій Федорович.
  35. Ерманчук Федір Трофимович.
  36. Керень Антон Степанович.
  37. Клюйко Федір Ермолайович.
  38. Клюйко Флор Моісейович.
  39. Командик Андрій Іванович.
  40. Конончук Михайло Кондратійович.
  41. Кононьчук Петро Олександрович.
  42. Корж Антон Степанович.
  43. Кривцов (Кравцов) Олексій Семенович.
  44. Крук Меер Йосипович.
  45. Кулик Йосип Сергійович.
  46. Кулик Кирило Федорович.
  47. Кулик Петро Васильйович.
  48. Куличин Антон Сергійович.
  49. Куперман Михайло Іцкович.
  50. Лавер Кирило Семенович.
  51. Ловер (Лавер) Савва Евтухович.
  52. Лайко Прокофій Миколайович.
  53. Левус Петро Матвійович.
  54. Максимчук Володимир Володимирович.
  55. Манько Савва Артемович.
  56. Маркелюк Омелян Бенедиктович.
  57. Мартинкевич Володимир Іванович.
  58. Маслейчук Прокоп.
  59. Мельник Іван Петрович.
  60. Мельник Сазон Григорович.
  61. Мисюра Григорій Ілліч.
  62. Мишеновський Шмуль Мойсеевич.
  63. Нестерчук Наум Степанович.
  64. Перейко Лазар Йосипович.
  65. Перельмутер Йосип Янкелевич.
  66. Петрович Герасим Васильович.
  67. Петровський Борис Августович.
  68. Пінчук Антон Федорович.
  69. Пінчук Іван Йосипович.
  70. Пінчук Миколай Іванович.
  71. Пінчук Петро Іванович.
  72. Пінчук Петро Йосипович.
  73. Пляшно (Пляшко) Феодосій Іванович.
  74. Подик Максим Леонтійович.
  75. Подик Моісей Михайлович.
  76. Поліхович Григорій Семенович.
  77. Поліхович Іван Семенович.
  78. Поліхович Павло Олексійович.
  79. Поліхович Павло Петрович.
  80. Поліхович Степан Іванович.
  81. Полюхович Лаврентій Іванович.
  82. Полюхович Миколай Іванович.
  83. Полюхович Миколай Іванович.
  84. Попко Христофор Артемович.
  85. Примаков Іссак Тимофійович.
  86. Саввич Влас Петрович.
  87. Сарнюк Пилип Тимофійович.
  88. Селиванов Роман Матвійович.
  89. Сирко Іван Якович.
  90. Сирко Сакк.
  91. Стельмах Семен Васильйович.
  92. Тинько Савва Іванович.
  93. Туров Іван Михайлович.
  94. Турук Ілля Феодосійович.
  95. Улишка Федор Семенович.
  96. Фіялко (Фіалко) Володимир.
  97. Фоміч Петро Гаврилович.
  98. Фоміч Степан Данилович.
  99. Фурсович Йосиф Якимович.
  100. Фурсович Михайло Степанович.
  101. Хліб Мелдель Давидович.
  102. Цуприк Веніамін Іцкович.
  103. Чеба Дмитрій Трофимович.
  104. Черняк Моісей Михайлович.
  105. Черпак Адам Алкамович.
  106. Черпак Семен Анієвич.
  107. Чубаров Савва Юхимович.
  108. Шарабать Оксеній (Оксентій) Осипович.
  109. Шер Арон Іцкович.
  110. Шульжик Моисей Йосипович
  111. Якубчик Петро Степанович

 

30.04.2020 р.

Старший науковий співробітник
відділу досліджень музею
О.О. Тарабукін

 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

div#stuning-header .dfd-stuning-header-bg-container {background-color: #384d77;background-size: initial;background-position: center bottom;background-attachment: initial;background-repeat: no-repeat;}#stuning-header div.page-title-inner {min-height: 180px;}